Перлина Григоровича-Барського

Одним з найкращих творінь славетного українського архітектора Івана 
Григоровича-Барського вважається дзвіниця київського Кирилівського 
монастиря. Про неї згадує і сам архітектор у... епітафії, яку він написав 
сам на себе. Серйозно захворівши, Григорович-Барський склав проект 
власної епітафії з хронологічними показаннями своїх архітектурних 
творінь, першою з яких була дзвіниця Кирилівського монастиря. До речі, 
в епітафії він вказав і дату своєї можливої смерті -- травень 1785 року; 
але смерть відступила, і авторові судилося прожити до 10 вересня 1791 року. 

Ця споруда, яку нині ми можемо спостерігати тільки в картинках, була 
прикладом архітектурного новаторства. Ії оригінальність і новизна для 
Києва була в поєднанні надбрамної церкви з дзвіницею. Дзвіниця, збудована 
у XVIII столітті, органічно вписалася у монастирський ансамбль XII століття 
і стала його домінантою. Григорович-Барський змінив і зовнішній вигляд 
монастиря, збудувавши в'їзну браму, кам'яну стіну, та добудував 
у Кирилівській церкві хвилястого фронтона, прикрасив її бароковою 
ліпниною, тобто надав ансамблю рис українського бароко. 

Як вказували численні дослідники, Кирилівська дзвіниця була збудована 
у 1760 році.  

Дворянство міщанина
 

На шиферній дошці, яка зберігається у нартексі Кирилівської церкви, 
є напис, що храм збудовано во ім'я благовіщення Пресвятої Богородиці 
утриманням ігумена Троїцького і Кирилівського Феофана Желтовського 1760 року, 
а "делал мастер... мещанин... Іван Григорьевич". Справді, Іван 
Григорович-Барський мав саме такий соціальний статус, оскільки 
народився 1713 року в родині крамаря і старости Успенського міського 
собору Григорія Барського. І тільки в 1787 році Київський магістрат на 
прохання архітектора відповідними документами визнав його шляхетність. 
До одержання дворянства він називав себе "міщанином -- кам'яних справ майстром". 

Дата народження "первістка" Спираючись згадану в написі дату, побудову 
дзвіниці визначають  1760 роком. Поряд з цим відомий дослідник Л.Зимін у 
журналі "Киевлянин" за 1909 р. в статті "Кирилівська обитель" писав про 
"кам'яну триярусну дзвіницю, збудовану в 1748 році". Вказуючи на цю дату, 
він, мабуть, спирався на той відомий факт, що ремонтно-реставраційні роботи 
у Кирилівському монастирі під керівництвом Григоровича-Барського проводилися 
в 1748-1749 роках. А сучасний нам автор М.Дегтярьов вважає, ці роботи 
виконували не до 1760 року, а пізніше -- у 60-70-х роках. 

На підставі цих міркувань можна зробити висновок: не маючи можливості 
вказати точну дату спорудження дзвіниці, визначимо її у межах 1748-70 років. 
Щож до дати 1760 рік, то, більш за все, вона стосується не стільки побудови 
дзвіниці, скільки облаштування у другому її ярусі церкви на честь благовіщення 
Пресвятої Богородиці. 

З обох боків дзвіниця мала прибудови. В одній з них були сходи. Одні вели в 
аптеку, яка після реорганізації Кирилівського монастиря в лікарню (1786 р.) 
розміщувалась в другому ярусі. Також у другий ярус, у його верхню частину вели 
інші сходи; там у 1909 році дослідник Л.Зимін знайшов хрест з розп'яттям -- на 
його думку, XVI ст. Другий ярус закінчувався кам'яним склепінням, звідки на 
третій вели вузькі сходи. Ще були дерев'яні сходи нагору до дзвіниці. 

Українське... 

Як писав 1940 р. відомий дослідник архітектури М.Хвастенко, "поєднання 
тонкого й майстерного профілювання карнизів поруч з елементами, що йдуть 
від українського бароко першої половини XVIII століття (наприклад, досить 
грубі наличники вікон), а також з впливом сучасної барокової архітектури 
школи Растреллі, створюють архітектурне обличчя споруди. З елементів масової 
міської і сільської архітектури Григорович-Барський застосовував ніші-фільонки 
в базах пілястрів, колон, а також на огорожі. Риси зв'язку з народною 
архітектурою виявилися в огорожі і особливо в цікавих воротах, які композиційно 
і цілком правильно зроблені в більших і рельєфніших формах, ніж сама вежа. Саме 
розташування церкви-дзвіниці в огорожі, а не у фронтоні стіни, теж є 
характерним для монастирських огорож в українській архітектурі кінця XVII 
і початку XVIII століть (лавра, Новгород-Сіверський, Спаський монастир, 
Софіївське подвір'я тощо). 

...а також китайське, західноєвропейське... 

У штукатурних, а особливо ліпних роботах привертає увагу елегантність 
профілів і тверде, упевнене прокреслення всіх деталей. У цих же деталях 
слід відзначати наявність трохи натуралістичного трактування квітів, що є 
однією з характерних рис західноєвропейської архітектури середини XVIII ст. 
Слід також відзначити майже графічно виконаний ліпний орнамент фризу першого
 погляду, в трактуванні якого виявився вплив мотивів китайського мистецтва, 
що теж є характерною рисою архітектури XVIII ст. Цей вплив помітний і на 
характері трактування трансформованих гірлянд на капітелях пілястрів. Всі ці 
моменти, особливо в поєднанні з орнаментацією у вигляді завісок-фестончиків, 
які є властивими західноєвропейській архітектурі (Франція епохи Людовика XIV) 
для внутрішнього оформлення інтер'єрів, тут перенесені у надвірну архітектуру. 
Крім того, саме трактування цієї орнаментики та архітектурної декорації взагалі 
має якийсь католицький відтінок, що походить від архітектури костелів. 

Складність цього конгломерату стильових впливів, що ми бачимо в архітектурі 
дзвіниці Кирилівської церкви, є взагалі властивою для творчості 
Івана Григоровича-Барського. 

Трагічний фінал 

У травні 1929 року унікальні будівлі Кирилівського монастиря, включаючи й 
дзвіницю, було оголошено архітектурно-історичним заповідником, що повинен 
був охоронятися державою. За іронієї долі, також у травні, але у 1936 році, 
рішенням уряду цієї ж держави дзвіницю було розібрано. Так завершилась сумна 
доля однієї з найкращих перлин з архітектурного намиста 
Івана Григоровича-Барського.